Хроноскоп. Зазирнемо у минуле

Монастирський острів м. Дніпро

493 дня в подполье (глава 12)

Ранее...

Відплата

В центрі міста піднялася шибениця. Удень карателі зігнали на площу мешканців і на очах у всіх повісили нашого друга, завідуючого друкарнею Шимановського і чотирьох радянських патріотів, схоплених пораненими після бою на шкірзаводі.

Проте вже не залякати було тих, хто поставив собі за мету будь-якою ціною визволити місто від гітлерів­ських окупантів. Розправа фашистів над бойовим за­гоном на шкірзаводі, загибель наших товаришів на шибениці викликали загальне бурхливе обурення.

493 дня в подполье (глава 11)

Ранее...

Бій на шкірзаводі

13 лютого ми з командиром загону майором Крав­ченком віддаємо наказ про приведення наших груп у бойову готовність до збройного повстання.

Зранку хлопцям довелось багато попрацювати. Під­пільники перервали телефонний і телеграфний зв’язок між містом, передовими частинами противника і його тилами.

Рівно опівдні на південно-східній околиці міста по­чалась ніким не передбачена стрілянина.

Буктрейлер "Стежками долі"

Ознакомиться с книгой можно в отделе искусств и краеведения нашей библиотеки

493 дня в подполье (глава 10)

Ранее...

Напередодні повстання

1

Лютнева ніч. Курить поземок. Рипить сніг під нога­ми у рідких перехожих. Холодно. Але пориви півден­ного вітру приносять з собою ледь відчутні пахощі, що нагадують про щось довгождане, хороше. В повітрі пахне весною.

Наростав гнів народний. Згуртовувалося павлоград­ське підпілля, нарощувало сили для довгожданої роз­плати. Прийде день помсти за тисячі смертей, людські образи, лихо і сльози... Прийде день, і над усією пла­нетою полине мільйонноголосе привітання Перемозі. Все це буде! А поки що – над містом тривожна лютне­ва ніч...

Со щитом и на щите: Герб Павлограда

Первый широко известный герб, по сведениям Исторического музея им. Д. И. Яворницкого, Павлоград получил вместе с остальными уездными городами и городишками Екатеринославской губернии в 1811 году. Характерною для всех была форма щита, рисунки-символы, конечно, разные.

Этот герб города поделен пополам. В верхней части – на золотом поле – изображение белого пасущегося коня. Начало 19 века характеризуется бурным развитием коневодства на Павлоградщине. Белый конь – символ природного богатства края. Объединение белого и золотого присуще главенствующему тогда стилю украинского барокко.

Книжная полка: "Неизвестные страницы Павлограда. Документы и материалы"

К читателям

В 2014 году городу Павлограду исполнилось 230 лет. Именно к этой дате приурочено издание данной книги. Работа над ней продолжалась около 10 лет и заключалась в том, чтобы накопить исторический материал про период, о котором мало что было известно.

Благодаря кропотливой научно-исследовательской работе в архивах и библиотеках Днепропетровска, Харькова, Москвы и Санкт-Петербурга удалось собрать богатый фактический материал о Павлограде и его жителях, связанный с основными вехами на пути развития города с конца XVIII века и до 1917 года, изменившие весь уклад жизни дореволюционной России. При подготовке книги было использовано большое количество документов прошлого: статистические сборники, отчеты, газетные подшивки, архивные материалы, монографии, воспоминания современников. Конечно, охватить все факты, все имена оказалось невозможным; но рассказать о прошлом Павлограда, о выдающихся людях, которые жили и работали на Павлоградщине, о знаменитых земляках, о том, как небольшой провинциальный городок превратился в крупный центр мукомольной промышленности Юга Украины, центр народных промыслов и ремесел – такую задачу попытались решить авторы книги.

Ведмидь Т. М., директор Павлоградского историко-краеведческого музея

Губарева Л. Г., главный хранитель фондов музея

493 дня в подполье (глава 9)

Ранее...

Троє пішли на завдання

Зима. Знов зима. Люті морози. Сніги... сніги... 1943 рік. Рік перелому. Доля країни вирішується у битві за місто на Волзі.

Німці поставили на карту все. У них вже немає ре­зервів. І чим більше живої сили і техніки буде відтяг­нуто в тил, чим дужчими виявляться наші партизанські удари по ворогу, тим ближче довгожданий наступ. Тим ближче здійснення нашої мети – Перемоги.

Прийшов найвідповідальніший момент нашої бо­ротьби,– попереджав підпільний міськком партії. – По­трібно напруження всіх сил, увага до кожної дільниці. Насамперед, збільшити наші ряди. Подвоїти! Потроїти! Тому, що швидко, дуже швидко – наша черга. По-друге, не можна припиняти диверсійну роботу. Кожен акт опору, хай навіть він і не дуже пошкодить величез­ній гітлерівській машині, має велике значення. І в той же час ще розумніше і конспіративніше повинні ми боротися. Треба берегти кожного бійця!

493 дня в подполье (глава 8)

Ранее...

Ляпас маршалові Антонеску

Наш зимовий наступ 1941–1942 років закінчився взяттям Лозової. Фронт проходив у двадцяти кіломет­рах від Павлограда, на лінії Варварівка–Жемчужна. І хоч наші війська змушені були незабаром відійти, не­легко дався окупантам цей успіх. Понад п’ять тисяч трупів тільки румунських солдатів лишилися в павло­градській землі.

Аркадій Кузнєцов повідомив нас, що фашисти при­стосували урочистий молебень за упокій душ загиблих румунських солдатів і офіцерів до релігійного свята тройці. Вони готувалися провести його з великою помпою. До міста прибув цілий загін попів.

– Не можна прогаяти такий випадок, – радив мені Прібер. – У хід мають піти всі засоби агітації, і на­самперед листівки. У вас є люди, які знають румунську мову? Впораєтесь?

493 дня в подполье (глава 7)

Ранее...

Під єдиним командуванням

У тяжкі дні другого воєнного літа, у дні, пропечені сонцем, просякнуті пилом, напоєні муками і людською кров’ю, ми, підпільники, ніби зникли у людському морі. Якщо додержуватись всіх правил конспірації, хто пізнає в справному шевці секретаря підпільного міськкому партії чи командира кількох бойових груп радян­ського майора Кравченка? Хто догадається, що конюх, який над усе на світі кохається в конях, є керівником військової організації? Хто скаже, що браві “запро­данці”, “поліцаї” Ларцев, Сидоров і Чемерський пра­цюють проти фашистів?

493 дня в подполье (глава 6)

Ранее...

Зв’язок встановлено

І ось, нарешті, я зв’язався з членами підпільної пар­тійної організації міста Павлограда. Було це 31 травня 1942 року на стайні будівельної контори, куди завітав знайомий вже мені посланець міськкому Степан Прібер.

А про мою належність до підпілля Прібер дізнав­ся досить своєрідно: секрет йому вибовкав ніхто інший, як мій друг Йосип Бойко, який вже раніше був з ним знайомий через старшого лейтенанта Івана Чорного.

Важко було погодитись з такою необережністю Бойка, він нікому не мав права розповідати про свою причетність до підпілля. Але в цьому випадку його не­обережність відіграла велику позитивну роль, вона при­скорила об’єднання наших підпільних груп.

493 дня в подполье (глава 5)

Ранее...

Операція без жодного пострілу

Наприкінці березня 1942 року я вперше з’явився на відмітку у німецьку військову жандармерію. Вона роз­містилася в будинку по вулиці Шевченка, навпроти міського парку імені Горького.

Реєстрацію провадила молоденька дівчина-перекладачка. Перед нею стояла людина середнього росту в потертому піджаці і широчезних, довоєнної моди, штанях.

Перекладачка швидко знайшла моє прізвище у списках тих, кого німці підозрювали у зв’язку з парти­занами, поставила проти неї “галочку”, і я вийшов з комендатури. Разом зі мною вийшов і чоловік, якого я бачив біля столу перекладачки.

493 дня в подополье (глава 4)

Ранее...

Підпілля діє

Вночі над містом кружляли наші літаки. Наші! Ми вгадували їх по гудінню моторів. Вже давно настала комендантська година, але ми не могли всидіти вдома. Кожен з підпільників обережно виходив на вулицю і подовгу вдивлявся у чорне небо. Ми добре знали, що пілоти не включать бортові вогні, що не побачимо ми навіть далеких обрисів наших літаків. Та від однієї думки, що над нами – наші, радянські люди, люди з Великої землі, ставало тепліше на серці.

"Сквозь течение столетий"

Города как и люди имеют свое лицо. Павлоград - уникальный город, славный своей историей и традициями. Невозможно перечислить всех, кто был и есть в истории города. Диск, который подготовили Интернет-центр и отдел искусств и краеведенья Павлоградской центральной городской библиотеки им. А. П. Светличной, к 230-летия со дня присвоения Павлограду статуса города, станет приятным подарком для всех, кто интересуется его историей. 

Издание подготовлено по циклу краеведческих статей и авторских монографий известных павлоградских историков и исследователей прошлого и рассчитано на широкий круг пользователей. Материал расположен в хронологическом порядке.

493 дня в подополье (глава 3)

Ранее...

Наш фейєрверк

Старшина Дмитро Ларцев і лейтенант Іван Сидоров не зустріли будь-яких труднощів при зачисленні до міської поліції. їх зустріли з розкритими обіймами, тут же вручили карабіни, блакитні нарукавні пов'язки і обіцяли найближчим часом видати справжні мундири.

Ще б пак! Не ладилася в фашистів справа з органі­зацією місцевої влади. Не так вже й багато гнилятини та плісняви виявилось на нашій землі. Люди не хотіли йти в найми до гітлерівців. Вони саботували роботу під­приємств, намагалися приховати й зберегти суспільне майно. Німці задихалися в атмосфері загальної нена­висті, хоч староста, а потім міський голова бородач Петрига зустрічав німецького гебітскомісара хлібом-сіллю і вручав йому «ключ від міста».

493 дня в подполье (глава 2)

Ранее...

Любов і ненависть

...Звали її Любою. Вона встигла закінчити школу, вийти заміж за льотчика і через два місяці після бага­толюдного весілля стати вдовою – чоловік загинув під час аварії літака. Незабаром вона народила доньку. Потім війна з німцями, окупація рідного міста. Все минуле, мов тяжкий сон, спотьмарило юність. Єдина радість – донечка, пам’ять про чоловіка.

І от одного разу...

Книжная полка: К. Рябой "493 дня в подполье"

Сколько бы лет не прошло после Великой Отечественной войны, у людей не пропадет желание знать все, до мельчайших подробностей о том, что происходило на фронтах и в тылу врага, как боролись патриоты за Родину в те суровые тяжелые годы. Эта тема не исчерпает себя, ее никогда не забудет народ.

Мы представляем Вашему вниманию книгу «493 дні в підпіллі», написанную одним из руководителей павлоградского подполья, непосредственным участником событий – Константином Васильевичем Рябым. Книга – содержит воспоминания о земляках-подпольщиках, имена которых навеки запечатлены в памяти павлоградцев. Она, безусловно, привлечет внимание читателя своей правдивостью, с которой автор рассказывает о мужественной борьбе своих славных земляков. 

Читайте. Узнавайте. Не забывайте.

История города: улица Ленина

Раньше она называлась Шалинской по имени городского головы Шалина. Великим "благодетелем" был Шалин для жителей города. Он выносил вечерами граммофон и позволял павлоградцам собираться около своего дома и слушать музыку. Улица слабо освещалась керосиновыми фонарями. По обеим сторонам располагались одноэтажные дома. Хозяевами улицы были купцы. В центре улицы – площадь с собором, водокачкой и пожарной каланчой. Двухэтажная мужская гимназия выходила фасадом на площадь. Имя Ленина улица стала носить с мая 1924 года. Здание бывшего кинотеатра "ХХХ лет ВЛКСМ" построено до революции. Сначала было деревянным и сгорело. На месте этого здания купцом Титовым и его компаньоном Чубаровым построено новое кирпичное здание.