Софія Андрухович. «Амадока»
Якщо ви любите книжки, в які поринаєш з головою, то «Амадока» Софії Андрухович – це саме те, що вам потрібно. Понівечений до невпізнаваности в одній із гарячих точок на Сході України, герой роману «Амадока» тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яти: чоловік не пам’ятає ні свого імени, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомости, зшивати докупи спільну історію.
Амадока — найбільше в Європі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Яким чином безслідно випаровуються великі озера, як зникають цілі світи, цілі культури — і що залишається натомість? Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Європи і знищенням української інтеліґенції в часи сталінських репресій?
Євгенія Кузнєцова. «Спитайте Мієчку»
Що робити сестрам, яким так легко загубитися у власних думках і бажаннях у великому місті? Все наче й добре, але хочеться поставити життя на паузу, хоча б до вересня, та повернутися у місце свого дитинства. Заплетені стіни старого будинку відгороджують від усього світу з його безліччю питань, а бабуся Тея нічого не запитує, зате завжди поруч.
Але літо час не спиняє: на порозі будинку з’являються люди з колишнього, теперішнього і майбутнього життя. Всі у цьому домі – і самі сестри, і бабуся, і індійська кузина, і розгублена мама, і навіть рудий кіт без імені – на порозі змін. Літо іде, ростуть гарбузи на експорт, розмови не стихають, а проблеми і рішення біжать наввипередки.
Мирослав Лаюк. «Залізна вода»
Ви колись пробували пройти слідом Лесі Українки в найдальше карпатське село? Ця «слабосила, хора дівчина» гірські маршрути долала безстрашно, нарівні з усіма; місцеві досі переказують про це легенди. Що залишилося в тих краях у пам’ять про неї, Франка чи родину Окуневських, крім суперечливих свідчень очевидців, які переказувалися з покоління в покоління?
У романі розгортається історія, пов’язана з головною жінкою української культури. Театральна режисерка та молодий чоловік, який після довгої відсутності повертається у рідні краї, – як далеко вони готові зайти у пошуках унікального листа, що міг би внести ясність в один із найтаємничіших і найбільш резонансних сюжетів історії нашої літератури? Як на початку минулого століття йшли за Лесею невідома поетка, проста гуцулка, плотогон і черниця-бернардинка? Дізнаєтеся у новому романі автора книжок «Баборня» та «Світ не створений» Мирослава Лаюка.
Андрій Кокотюха. «Життя на карту. Київська сищиця»
Чи може жінка щось тямити у слідстві? На початку ХХ століття мало хто відповів би ствердно. Тому ніхто не хотів слухати молоду вдову Анну Вольську. Поліція була певна: смерть Івана Вольського – нещасний випадок. Та Анна знала: це вбивство. Іван саме розслідував серію загадкових самогубств, але хтось намагався прикрити справу і знищити свідків. Анна вирішує продовжити розслідування чоловіка. На її боці – віддана покоївка Христина, авантюристка Роза і репортер Гліб Коваленко. Проти неї – таємна спільнота вбивць і продажні поліцейські чиновники. Анна виявляє картярський клуб, де гравці ставлять на кін власні життя, а отже, впритул наближається до викриття таємного товариства убивць. Однак раптом виявляється: сліди ведуть у протилежний бік...
Ірен Роздобудько. «Фаріде»
Той, хто врятував одне людське життя, – врятував цілий світ. Про це не знає дівчинка, що живе в маленькому кримському Селищі. Проте під час Другої світової війни вона рятує єврейських дітей від неминучої смерті. А на цілу епоху пізніше її, вже стару жінку, розшукали 80 врятованих нею дорослих людей. І вона стала праведницею світу – забутою, закатованою як нацистами, так і радянським режимом. Це – факт.
Все інше – апокриф, вигадка автора. Узагальнена і суб’єктивна. Як узагальненими і дещо фантасмагоричними є і Селище, і всі його мешканці, переплетені між собою, мов виноградні лози.
Автор не претендує на лаври історика. Лише – на найменший «язичок» найменшого дзвоника, який бринить серед ночі голосами тисяч вигнанців: «я-по-вер-нусь-я-по-вер-нусь…» – і нагадує, що наш ДІМ завжди з нами. З нього може вигнати ворог, але ніхто не може його відняти. Якщо ти віриш у повернення!
Немає коментарів:
Дописати коментар