За відомостями архієпископа Феодосія (Макаревського), через район сучасного міста Павлограда пролягав «секретный казацкий шлях» із Січи на Кальміус і Кагальник. Найімовірніше, що визначаючи його таким чином, Феодосій (Макаревський) мав на увазі, перш за все, відомості про річковий шлях, який вів через річки Самару та Вовчу. Суходільний шлях із Самарчука (сучасний Новомосковськ) на Кальміус і далі — на Дон ніколи секретним не вважався та досить активно використовувався чумацькими валками.
За розпорядженням Кошу близько 1660 року, при Вовчій, неподалік від її впадіння в Самару, було засновано військовий зимівник для обслуговування перевозу через річку. Поблизу цього військового зимівника з часом, виникло ще кілька зимівників. Місцевість, розташована поблизу старого Муравського шляху, неодноразово спустошувалася татарами. Останній раз це сталося у 1768–1769 роках.
На початку 1770 року на правому березі річки Вовчої, поміж нею та річкою Гніздкою, було засновано «огромнейший зимовник со множеством землянок и мазанок» «абшинтованого» запорожського старшини Матвія Хижняківського (Хижняка) у якому окрім хлопців і челяді старшини, почали також осідати родини вихідців із України.
У вересні 1775 року перший губернатор Азовської губернії В.О. Чертков, відвідавши зимівник Хижняківського, «ясно увидел здесь, что по географическому расположению Азовской губернии, зимовник этот составляет одну из лучших станционных линий на прямом пути по губернии». Виходячи з цього, він одразу надав зимівнику ранг державної військової слободи з присвоєнням назви Матвіївка на честь засновника, а Хижняківському надав титул осадчого слободи та призначив його земським смотрителем. Під розміщення нової слободи було виділено 80 000 десятин землі.
Хижняківський одразу зайнявся благоустроєм Матвіївки. Він розпланував вулиці та земельні ділянки, визначив місце для церкви з дзвіницею, школою та шпиталем. Уже у 1776 році Хижняківський почав клопотання про отримання дозволу на спорудження церкви.
На початок 1777 року слобода налічувала 60 дворів, ще на 80 дворах господарі не встигли повністю облаштуватися. Населення складало 217 чоловік та 387 жінок, а разом 604 душі обох статей. У цьому ж році губернатор В.О. Чертков підтримав клопотання про спорудження у слободі церкви в ім’я Покрова Пресвятої Богородиці. За задумом губернатора церква мала бути кам’яною. Постачання каменю та цегли, необхідної для будівництва, брала на себе скарбниця, а бажання бути головним фундатором виявив диякон Троїцької церкви в Новоселиці Василь Колотнеча, батько якого козак Федір Колотнеча пожертвував на будівництво храму 1000 карбованців. Із невідомих причин справа про будівництво церкви затяглася і Хижняківський підняв клопотання про відкриття у слободі похідної церкви в ім’я апостола та євангеліста Матвея.
10 березня 1778 року в Матвіївці, у спеціально спорудженому будинку, було освячено тимчасову церкву в ім’я апостола и євангеліста Матвея.
Одночасно з клопотами з влаштування слободи губернатор В.О. Чертков вирішував питання про її подальшу приналежність. Ще 31 березня 1776 року він подав катеринославському наміснику князю Г.О. Потьомкіну рапорт, у якому пропонував відвести для поселення Луганського пікінерського полку землі між річками Самарою та Вовчою. Ордером від 3 травня 1776 року князь затвердив цю пропозицію. В 1777 році слобода Матвіївка, згідно з поданням губернатора В.О. Черткова, стала військовою слободою Луганського пікінерського полку (тут була розміщена одна рота).
На 1779 рік державна військова слобода Марієнтальського (з цього року Павловського, або Павлоградського) повіту Матвіївка, заселена колишніми запорожцями, мала 194 двори, у яких проживало 872 чоловіків і 692 жінки, а всього 564 особи. 19 квітня 1779 року жителі Матвіївки підняли клопотання про закладення постійної дерев’яної церкви в ім’я Покрова Богородиці. Для побудови церкви було виділено ділянку 80 х 80 сажнів, заготовлено матеріал, укладено домовленість із майстром і зібрано 700 карбованців. Доповнюючи прохання жителів слободи, губернатор В.О. Чертков дав гарантію, що кам’яну церкву він із часом спорудить власним коштом, а поки просив дати дозвіл на спорудження дерев’яної.
Церква в ім’я Покрова Богородиці була закладена 21 травня 1780 року, а закінчена й освячена 21 серпня 1782 року.
На кінець 1770-х років вже остаточно визначилися основні суходільні шляхи, які пролягали через слободу Матвіївку. Найзначимішим був стовбовий поштовий тракт, який вів від губернського міста Катеринослава (Кільченського) до повітового міста Бахмута (сучасний Артемівськ, Донецької області). Не менше значення мали і великі торгівельні шляхи: Полтава, Нехвороща, Голубівка, Кочережки, В’язівок, Матвіївка; Харків, Зміїв, Панютине, Юр’ївка, Вербки; Матвіївка, Васильківка, Покровське і далі розгалуженнями на Крим і порти Азовського моря. Розвинута система шляхів сполучення значно вплинула на економічний розвиток слободи, у якій на початку 1780-х років вже влаштовувалося три ярмарки на рік.
Розвиток шляхів сполучення зумовив і переміщення з Бахмуту до Матвіївки штаб-квартири Луганського пікінерського полку з перейменуванням її на слободу Луганську. Дата цієї події достеменно не відома. Орієнтовно її відносять до кінця 1780 – першої половини 1781 року.
На подальший розвиток забудови слободи значний вплив мало і те, що призначений 10 липня 1777 року командиром Луганського пікінерського полку полковник Михайло Іларіонович Голеніщев-Кутузов отримав рангову дачу на захід від Луганської по лівому берегу річки Вовчої. В населеній ним слободі Михайлівні (пізніше Городище) на 1780 рік вже значилось 10 дворів із населенням в 22 чоловіки та 18 жінок.
Облаштовуючи свою резиденцію, М.І. Голеніщев-Кутузов перетворив стару діброву на закруті річки Вовчої на парк, проклавши алеї, насадивши фруктові дерева і навіть створивши виноградник. У західній частині парку, між поштовим трактом і берегом річки, було збудовано садибу полковника. Окрім цього на річці Вовчій біля слободи він спорудив водяний млин, гребля якого слугувала для переїзду через річку на шляху з Катеринослава. Трохи південніше від млина поставили заїжджий двір, який, швидше за все, слугував і поштовою станцією.
Десь на Вовчій, біля слободи, у Кутузова був ще один млин. У будь-якому разі пізніше, як власність генерал-поручниці К.І. Голеніщевої-Кутузової, значиться «на реке Волчьей в городе Павлограде» два борошняних млини на шість поставів.
Проект переносу до слободи Луганської повітового міста Азовської губернії Павлограда В.І. Тимофієнко відносить до 1782 року. Він навіть зазначає, що у 1783 році на мапі Азовської губернії слобода Луганська вже вказана як місто Павлоград. У будь-якому разі на квітень 1784 року, повітове місто Павлоград при річках Вовчій і Солоній вже іменувалося слободою Павлівкою (сучасне село Новопавлівка, Межівського району, Дніпропетровської області) і було повністю передано під розміщення колоністів із Корсики.
11 липня 1784 року у Кременчуку було врочисто відкрито Катеринославське намісництво. Роз’яснюючи зміни у територіальному устрої краю, правитель намісництва О.М. Синельников 26 листопада 1784 року писав до Никифора, архієпископа Славенського та Херсонського, що у намісництві влаштовані нові міста, серед яких вказує і «Павлоград из села Луганки, прежний же Павлоград остался селом Павловкою».
Валентин Старостін
Джерело: gorod.dp.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар