Предлагаем Вашему вниманию подборку стихотворений Анны Светличной, посвященные одной из чудеснейших пор года - Осени. Надеемся, что её поэзия принесет Вам немало чудесных мгновений.
Ах, мене вересень з розуму зводить!
Ходить замріяний, сонячний ходить.
В місті моїм порозвішав по кленах
Жовті-прежовті полотна Гогена.
В небі осіннім, високім і синім –
То журавлі чи разки павутиння
Плинуть і тануть у прозорах тиші,
Смуток блакитний над містом колишуть,
Вписують в осінь задуми сторінку?..
В серці ж і світло, і юно, і дзвінко.
В серці закоханість місяцем сходить...
Ах, мене вересень з розуму зводить!
***
На осінь і грузьку ріллю,
На дощ – живу й не нарікаю.
Приходь у гості, я наллю
Тобі шипшинового чаю.
Цей чай із ягід степових –
О, в пору стужого борею, –
Таж він, повір-но, від усіх
Недуг можливих панацея.
І враз відступиться біда –
Печаль дерев од вітру шерхлих.
Нам жаркість куїхя нагада
Полив`яну пекучість серпня.
Ми будемо розпошувать
Дикунці-ягоді на славу.
Як два язичники, справлять
Веселу будемо відправу!
А потім десь уже вночі
Посеред сну, посеред світу,
Ми – два шипшинових кущі –
Враз вибухнем у полі квітом.
***
Так починається осінь,
повільно і спроквола.
З груші, ліниво надкушеної,
обважніла злетить бджола,
Загаласують базари
дисонансами кольорів.
З фіолетовим присмутком
баклажанів
Поряд – буйний оранж гарбузів.
Лоз виноградних плетиво
обснує павутинь густа,
І забагнеться сумного і довгого
написати комусь листа.
Про фіалкові тіні...
І червонястий глід!
Потім чекати – болісно
й щемно так на одвіт.
Розглядать на долоні
листу збороненого мідяк...
Так починається осінь.
Мабуть, у всіх отак?
***
Це осінь, мій любий, це осінь.
Пригасли садів вітражі.
Десь в полі шукають зайчата босі
Притулку своїй душі.
В цю пору, мій любий, в цю пору
Гіркавістю дихає кожна віть.
Чи скоро ж мені, чи скоро
Ім`я твоє відболить?
Набрякло снігами небо,
Злягли морози на траву
В цю осінь, мій любий, всю-всю без тебе
Загублено так живу.
Живу – як без голову безголосся,
Живу – як без неба туге крило...
Це осінь, мій любий, це осінь,
А літа ж – його не було...
***
Не пишеться, а думається тільки.
Пашіть у очі осінь багрецем.
Вночі був дощ. Осики мокра гілка
Мені струснула краплі на лице.
За містом ліс проріджений стоїть
Вже по коліна в золотих червінцях,
Він задобрити хоче непогідь,
Він од зими надумав одкупитись.
Та ним лише дихніть – і гіркота
Його безвір`я на уста впаде вам.
Даремно, ліс! Хай одкупом свята
Не забрудниться врода ця жовтнева.
Ти краще спалахни іще жаркіш,
І стій під вітром, і гори, як ватра!..
Не пишеться, а думається лиш.
Писатись буде вже, напевне, завтра.
***
Прийди до мене, осене,
не морозами ранніми,
Прийди дзвінкими лунами
над сивими світаннями,
Прийди не листопадами,
не розставання крижнями,
Прийди любов`ю пізньою,
її речами ніжними.
Над серцем ще так високо
синіють небеса.
Хай буде мені світлою сльоза.
Прийди до мене, осене,
не гіркотою споминів.
Прийди дніпровим обрієм
і калиновим пломенем,
Прийди – та не печалями,
а сонцем понад кручами,
Торкнися болю давнього
долонями цілющими,
А пам`ять ярим полум`ям
горить – не пригаса,
Хай буде мені світлою сльоза.
Прийди до мене, осене,
не дощовими хмарами,
Прийди очей задумою,
довіронькою карою.
Не стиглими гіркотами.
не болісними втратами,
Прийди жагою щедрою,
обпалюй серце ватрою!
Десь на лугах сивинами
виблискує роса.
Хай буде мені світлою сльоза...
***
Підбирала осінь півтони,
Власних фарб перевіряла стійкість.
І було в ній стільки таїни
І душі просвітленої стільки!
А патлатий вітер налетів,
Світло й тінь зітер немов ганчіркою...
Не журись, що обрій спорожнів!
То лише двох митців триває спірка.
Больше прекрасных стихотворений Анны Павловны Светличной ищите в фрндах нашей библиотеки.
Світлична Г. П. Свято калини: Поезії. – Київ: Дніпро, 1988. – 268 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар