Книжная полка: Анна Светличная "Иней"

В останні роки життя Г. П. Світлична підготувала до друку збірку з робочою назвою "Зі старих зошитів". 

***

Мета на обрії крутім

І віра замість кусня хліба.

Я вірила відчайно й сліпо,

Сьогодні – так, я винна в тім.

Зоря на шоку золотім

І шашки блиск в ранковій сині.

Такі були мої святині.

Сьогодні – так, я винна в тім.

Я за провину за свою

Уже дістала вищу міру.

Вже без святинь і вже без віри

На людському суді стою.

Кажу йому: – Ген, міражем

Мета на обрії пригасла.

Побіля трас – злинялі гасла,

А навзаєм, що навзаєм?

Кажу йому: – Не помились,

Нові малюючи знамена.

Й ти, судіє, молись за мене,

За всіх ошуканих молись.

***

Слова, слова, слова, а треба Слова,

А треба Діла – вже давно пора.

Та знов несамовитість мітингова

Комусь сорочку злісно роздира.

І знову під альтернативним стягом

Стіна іде запекло на стіну.

І всяк про люд. Його, його лиш благо

Месій відважних позбавляє сну.

Во благо люду піп склада молитву,

Про благо люду чеше словоблуд.

То битва йде. Важка за владу битва,

Стоїть за гомілками в черзі люд.

***

Монолог скептика

"Ви оюбите театр?"

(В. Бєлінський)

І сповідати сумно, й не сповідувать...

Іще учора об землю одних,

А вже нових собі плекаєм ідолів,

Бо нам ніяк, нам – ну ніяк без них.

Бо нам така, видать, судьба (чи колія) – 

Нових кумирів викликать на кін

І вид переробляти, вид історії:

Один – сьогодні, завтра – інший він.

І знов питанням Гамлета морочити

Геть почманіли голови людей:

"Буть чи не буть?.." Тепер спитати хочу вас:

Ви любите театр сумний оцей?

***

Дві пори року у моїм саду,

Весна і осінь стрілись, обнялися,

Аж лазурово проясніли висі,

Дві пори року у моїм саду.

Зустрілися ще й дві пори доби:

Ронковість і смагляве надвечір`я,

при злагоді і золотій довірі

Зустрілися ці дві пори доби.

І жовкне лист, і знов біліє цвіт,

І круг новий душа розпочинає,

Й надієчку на плід новий плекає...

І жовкне лист... і знов біліє цвіт.

***

Яка була щаслива та гроза,

Над світиком двора – ота гроза раптова!

У сплесках блискавиць купався сум бузковий

І клен себе їх лезом перезав.

Гроза – імпровізатор, автор п`єс

Для жерстяних дахів, дощу і грому,

Гримкі акорди беручи над домом,

В екстазі шумно падала з небес.

Що то за диво – музика була,

Коли під ринви голосно-співочі

Залізні підставляла мати ночви,

І музика текла, текла, текла...

В передзвоні, в перехлюпі її

Вродилося тоді моє найперше слово,

І так було йому і юно, і святково

В тій купелі, в тій шумній течії.

Ще не передчуваючи біди

І Дня, коли до часу стане сивим,

Усе йому в ту мить здавалось дивом:

Кущ, блискавиці, ночви й дзвін води.

Не знало, ще не відало воно,

Через які вогненні пройде ріки.

Сказало просто: – Здрастуй, я довіку.

Всміхнулось тихо: – Я – в тобі давно.

Й ословилась у нім моя сльоза,

І збагнення сто бід моїх дістали.

Дороги його хресної началом

Була щаслива, давня та гроза.

Полный текст книги ищите в фондах нашей библиотеки:

Світлична Г. П. Іній: Поезії. – Дніпропетровськ: Пороги, 2003. – 77 с.