Анна Светличная "Думая о Шевченко"

Думаючи про Шевченка Думаючи про нього, виростаю нестримно духом, пiдiймаюсь по сонячних сходах до захмарних отих вершин, iз яких – таж немов на долонi! видно шлях золотий i вiчнicть. І хатину вдови солдатської, свiтлу мучеництвом земним, i голодне чиєсь дитинство, що з простягнутими руками бiля шляху стоїть: – А може, може, батько прийде з вiйни?.. Бачу гнівнe бунтуюче рабство, котре з чорних виходить копалень, І Тарасове слово «Борiтесь!» вже гримить на його устах. Думаючи про нього, Я благих позбуваюсь мiзерiй. й вироста мого Я свiдомiсть до свiдомостi гордого МИ. Я ламаю канони мислi i вичавлюю з себе ницicть, i лише перед ним – единим! – малiсть визнать свою не боюсь. Думаючи про нього, вiдчуваю себе народом, стомiльйонною часткою людства вiдчуваю в ту мить себе. Мої мислi – мoгутнi вулкани, а душа – океан глибокий, ­ iз якого нових енергiй пiдiймаються вгору вали. Ганна Світлична